Бесіда - обговорення

9 червня християни святкують Вознесіння Господнє.

 Сьогодні в бібліотеці відбулося засідання клубу "Істина". Тема  бесіди: "Народні повір"я та прикмети свята Вознесіння Господнього". Запрошена на бесіду Плазинська Тетяна  Дмитрівна (Деканальний координатор спільноти матерів у молитві) розказала, що на  сороковий день після Воскресіння Христового Церква святкує одне з головних дванадцяти свят року - Вознесіння на небо Господа нашого Ісуса Христа. Свято Вознесіння належить до свят, що не має сталого числа, але завжди відзначається у четвер на шостому тижні після Пасхи. Вона зазначила, що у народі це свято ще називають Знесення, Вшестя або й Щастя. Відомий етнограф Василь Скуратівський з цього приводу пише: "Якщо протягом сорока днів ще можна було христосуватися, тобто казати "Христос Воскрес", то після Вшестя такі вітання вже заборонялися - бо в храмах ховають плащаницю".

 Згідно із Новим Завітом - це день, коли Ісус вознісся на Небо і сів "праворуч Отця".Бібліотекар розповіла про прикмети, які пов"язані зі святом Вознесіння Господнього, а саме: - Якщо в цей день хороша погода, то вона протримається до дня Святого Михайла; дощовий день свята віщував хвороби і неврожаї. Є ще прикмета, що не попросиш у цей день у молитві у Всевишнього, обов"язково здійсниться, тільки не треба просити великих грошей і багатства. У народному календарі свято Вознесіння вважалося днем, коли поминали померлих батьків.

Але, перш за все, свято Вознесіння - це свято неба, коли ми відкриваємо для себе Царство Боже як справжню Батьківщину. 

 

Літературно - мистецька година "Я в веселці засвічуся..."

 Сьогодні в бібліотеці відбулася літературно - мистецька година "Я в веселці засвічуся..." присвячена пам"яті поетеси Ірині Яцурі. Бібліотекар, Щербан Лілія, розповіла присутнім, що 15 травня нашій землячці могло б виповнитися 70 років. Але вона передчасно відійшла у вічність - тихо, як сідає сонце за круг неба літньою порою. Ірина Василівна за фахом - філолог. Працювала вчителем - методистом зарубіжної літератури Пнівської середньої школи. У 1984-го року їй було присвоєно звання "Відмінник народної освіти України" . У 1997 році Ірина Василівна стала членом літературної студії "Бистрінь", що при газеті "Народна Воля". В "Бистріні" шліфувалась її поетична майстерність, а керівник студії Нестор Чир був авторитетом, добрим другом і наставником.

 Ірина Яцура була взірцем працьовитості, відповідальності, сповідувала активну життєву позицію, спішила жити, творити, бути корисною. Плідно працювала в районній філії "Союзу Українок", товариствах "Просвіта", "Гуцульщина", місцевому екологічному клубі "Кедрина".

 У  творчому  доробку Ірини Яцури дві поетичні збірки "Жоржиновий полумінь" (1998) і "Передновок" (2000); книжка філософсько - побутових байок "Байки" (1999); віршовані книжки для дітей "Парашути кульбабок" (1999), "Таїни плаїв смерекових" (1999), "Снопик літа"(2003), "З тополею до сонця помолюсь" (2003), збірник пісень "Фестивальний вогонь" (1999). Вже після смерті вийшла друком книга віршів і прози "Облучка на долоні" в 2006році. А ще недавно вийшла книга Ірини Яцури "Дорога до себе".

 Ірина Яцура відійшла у вічність 13 березня 2004 р. Похована на цвинтарі в Надвірні.

 ЇЇ зірка згасла, але її світло і далі струменить на землю, живе її поетичне, прозове слово, роблячи нас добрішими, мудрішими, шляхетнішими у думках, почуттях, вчинках. На закінчення бібліотекар прочитала декілька поезій Ірини Яцури.