"Сільська жінка в умовах сьогодення"

Я в житті цьому - лише жінка,

Просто жінка і трохи поет.

Не дістала із неба зірку

І чекаю на новий злет.

Я сміюся і часто плачу,

Так, як всі, я живу на землі.

Може, марно свій час і трачу,

Вірю: доля всміхнеться мені.

Будуть терни і будуть квіти -

Все зустріну в своїм житті.

Мої мрії цвістимуть віршем,

З ним по світу мені іти. 

(Савчук Л.В.)  

Жінки -  берегині життєвого вогнища . Життя суспільства важко уявити без активної участі жінок, які складають кращу половину суспільства.

   На державному рівні жінкам, які мешкають в

сільській місцевості приділяється незначна увага. 

Відсутні програми  захисту  та підтримки прав

сільських жінок, які мають високий нереалізований потенціал.

   В українських селах мешкає 8 мільйонів жінок, які потерпають від безробіття, насильства, швидко спрацьовуються та старіють.

 Кожна восьма сільська родина в Україні має ходити по воду більше  ніж за 200 метрів, і  зазвичай - це обов’язок жінки.  Саме їй доводиться готувати їсти, прати, напувати худобу, виховувати дітей та поратися по господарству.  На плечі сільських жінок перекладено багато роботи, їх життя докорінно відрізняється від життя міщанок і, навіть, від життя сільських чоловіків.

   Щоб привернути увагу влади, громадськості до проблеми сільської жінки Надвірнянська ЦБС реалізовує проект «Сільська жінка: творимо новий портрет». У рамках цього проекту бібліотекар села Цуцилів організувала зустріч з мудрою, творчою, креативною нашою односельчанкою Савчук Любов Василівною. Ми розмовляли про сільську жінку в умовах сьогодення.

   Савчук Любов Василівна народилася 31березня 1969року в селі Голинь Калуського району. Росла в сім»ї, де батько був будівельником, а мати – колгоспницею. Багатодітна родина (4брати і 3сестри) надихнула обрати професію вчителя. «Вибір професії не був конкретним, - каже Любов Василівна, - мені однаково подобались як мова і література, так і точні науки».
 У вересні 1986р. вступила до Івано-Франківського державного педінституту ім.В.С.Стефаника на фізико-математичний факультет за спеціальністю «Фізика і математика». У 1991р. була прийнята на роботу до Цуцилівської школи, тепер - це Цуцилівський НВК.

   Бог наділив кожну людину талантами. Наше завдання полягає в тому, щоб їх побачити та розвивати. Любов Василівна крім вчительської праці ще пише вірші. Перші строки складала в школі. «Оглядаючись назад, – каже, – бачу, якими вони були справді дитячими, першими. Навчаючись у вузі, відвідувала літературну студію «Зав»язь», якою керував справжній митець поетичного слова Степан Пушик. Студенти різних факультетів, різного віку вчилися складати справжні поетичні композиції. Якось нам, навіть випала нагода зробити запис на Івано-Франківському радіо. Для нас, тодішніх студентів, це була надзвичайна подія».

Талант писати допомагає пані Любі впродовж всього її життя. На аркушах паперу між рядками і літерами можна знайти біль і радість, розчарування і надію, злети і падіння, а головне – віру в те, що все буде добре.

  Деякий час відвідувала літературну студію «Бистрінь», якою керував Нестор Чир. Деякі вірші увійшли до альманаху творів «Купальська злива» (2002р), також друкувалася і в районній газеті «Народна Воля». Поетичність допомагає в роботі. Адже, працюючи педагогом-організатором часто використовує свої вірші при проведенні виховних заходів. Декілька із них вона зачитала присутнім в бібліотеці.

   Любов Василівна мама трьох прекрасних дітей. Старший син Іван закінчив Прикарпатський університет фізико-технічний факультет за напрямом «радіофізика та радіоелектроніка». Зараз навчається в Польщі, Жешовському університеті на магістратурі за напрямом «Екологічна фізика».

Дочка Мар»яна також закінчила Прикарпатський університет, працює вихователем в реабілітаційному центрі в місті Івано-Франківську. Наймолодший син Тарас закінчив будівельний ліцей в місті Івано-Франківськ. 
  Так склалося життя, що в 30років пані Люба залишилася вдовою. Довелося їй ставити на ноги дітей і будувати самій хату. "Але Бог добрий, - каже пані Люба, - з його допомогою і людей зараз насолоджується життям у своєму будинку».

  Є ще інші захоплення в пані Люби – це вишивання, в"язання спицями, гачком, виготовлення прикрас із бісеру. Її роботи неодноразово представлялися на районних та обласних виставках. Вишиті сорочки, рушники та роботи з бісеру Любов Василівна принесла на виставку до бібліотеки, але це тільки деяка частина її робіт. 

  Нашій героїні доля дарувала бути ще й  заробітчанкою. Склалося так, що довелося працювати за межами нашої країни в пошуках кращого життя для своїх дітей.

  Доля кожної із жінок могла б стати сюжетом захоплюючої книги. В нашої гості не проста доля випала на її жіночі плечі. На завершення бібліотекар Щербан Лілія прочитала вірші пані Люби із альманаху «Купальська злива», а всі присутні оглядали роботи та захоплювалися її талантом.

Мамі

День буде знов орати свою ниву

І борознитиме із краю в край,

А доля мамі вплела стрічку сиву

І пишні коси сіяла печаль.

 

Хоча б на мить вернутися в дитинство,

 Згадати присмак літнього дощу.

Із осенею станцювати твіста,

Насолодитись нею досхочу.

 

Вам до зими, матусю, ще далеко,

Чому ж ви сиві? Й досі не збагну.

Із вирію нестимуть ще лелеки

На свято ваше не одну весну.

 

Ви нам підмога в спеку і негоду

Є поруч мами рідної плече.

Пробачте, люба, не судіть нас строго,

Що знов сльозою день новий стече.

 

Він буде знов орати свою ниву

І борознитиме із краю вкрай.

А ви ще кращі, люба, хоч і сиві.

Ми знову разом. І навколо рай.

(19.01.2004 Савчук Л.В.)