Престиж-зустріч.

  Гордість села.

 Багатство кожного села - в його людях. В кожному населеному пункті нашого краю є особистості, які як і в минулому так і тепер вирізнялись і вирізняються з-поміж інших своїм талантом, хистом, активною громадською чи іншою діяльністю на благо громади. Такі люди - історія села, його окраса, гордість. Про них треба збирати дані, про них треба говорити, їх потрібно шанувати. 
   Реалізовуючи загальносистемний корпоративний проект "Гордість села" в Цуцилівській сільській бібліотеці відбулася престиж-зустріч з найстаршим чоловіком села Цуцилів  Мельником Дмитром Васильовичем. В рамках зустрічі , на яку були запрошені активні читачі бібліотеки, Лілія Щербан ознайомила присутніх із сторінками життя учасника визвольних змагань українського народу у 1941-1950рр.. Дмитро Васильович радо поділився з присутніми спогадами про нелегкі дитячі та юнацькі роки, роки підпільної боротьби, заслання та повернення до рідної домівки.
   Народився Мельник Дмитро Васильович 22серпня 1926року у с.Цуцилів в селянській родині. Помітивши здібності до навчання в Цуцилівській початковій школі, батьки віддають малого Дмитрика на навчання  до приватної гімназії, а потім продовжив навчання у Переріслянській школі, де улюбленим учителем був Олег Целевич. Час був воєнний і вчитися було небезпечно. 
   Дмитро Васильович, маючи повну шкільну освіту, був призначений вчителем в Ланчинську школу, а потім працював у Гаврилівській, а пізніше перевівся до Переріслянської школи.
   В час створення УПА молоді хлопці вступали до лав новоствореної армії, що зі зброєю в руках захищали незалежність української держави. У визвольній боротьбі брав участь і юнак Дмитро. Під час виконання завдань був спійманий енкаведистами і засуджений. Відбув десятирічний термін ув"язнення у Воркуті.
   У 1957році, повертаючись із заслання, на одному із вокзалів зустрів майбутню дружину, яка також поверталася із заслання із Омської області.
   Повернувшись на рідну землю, почав працювати на електромонтажних роботах, а пізніше на залізничній дорозі.
   Разом із дружиною Параскою виховали три дочки. А тепер тішиться 12онуками та 6правнуками.
   Незважаючи на життєві випробування, Дмитро Васильович залишається оптимістом, патріотом своєї держави. І в цей час, коли йому Бог уже наділив 92роки,  він веде активний спосіб життя. У нього є свої власні життєві правила: двічі на тиждень дотримується строгого посту, багато ходить, спілкується з молоддю, є активним читачем бібліотеки, а також відвідує усі громадські та релігійні заходи.
   "В пам"яті людській - наше коріння і спасіння. Ця пам"ять дасть нам сили вистояти й не втратити гідності й честі сьогодні, коли на неоголошеній війні гинуть 25-літні. Нехай і для нас будуть святими слова українських повстанців: Батьківщині  будь вірним до загину. Нам Україна вище над усе!!! " - наголосив Дмитро Васильович.